Кутузов у Павлограді

Кутузов у Павлограді

Вже багато років великий інтерес і жваву дискусію серед павлоградців викликає питання: “А чи можемо ми називати своїм “земляком” таку видатну людину, якою був М.І. Кутузов?” І це не просто вияв місцевого патріотизму. Біографія однієї з найвидатніших особистостей вітчизняної військової історії має ще багато “білих плям”. І однією з найбільших є період 1777‑1785 роки в продовж яких Кутузов командував Луганським пікінерним та Маріупольським легкокінним полками. Більшість дослідників пропускають ці вісім років з життя полководця.

28 червня 1777 року за наказом імператриці Катерини II підполковника Михайла Іларіоновича Голєніщева-Кутузова, героя минулої російсько-турецької війни, було підвищено до полковника. Вже 10 липня 1777 року наказом Воєнної Колегії його було призначено командиром Луганського пікінерного полку. Під час свого перебування у Петербурзі, як вказано у документах “по полковым делам”, тридцятирічний полковник одружився (9 травня 1778 року) на доньці генерал-поручика І.О. Бібікова Катерині Іллінічні. Відомо, що жінка завжди супроводжувала Кутузова під час його переїздів з одного місця служби на інше. Тому ми можемо припустити, що молодята “від вінця” відправилися до міста Бахмут (сучасний Артемівськ), де тоді знаходився штаб Луганських пікінерів.

3 травня 1776 року намістник Новоросії князь Г.О. Потьомкін наказав губернатору Азовської губернії В.О. Черткову: “Луганский пикинерный полк для выгодностей в хлебопашестве и в прочем, согласно со мнением Вашего Превосходительства извольте переселить на место между рек Самары и Волчьих Вод…”. З цього ж 1776 року роти Луганців почали поступове переселення до міжріччя Самари та Вовчої. Штаб полку було переведено до державної військової слободи Матвіївки, з нагоди чого вона отримала назву слобода Луганська (Луганка). Точна дата передислокації штаб-квартири поки невідома. Але, зауважимо, що на карті проїзду губернатора В.О. Черткова по Азовській губернії, копія якої знаходиться у фонді Павлоградського історико–краєзнавчого музею, і яка датована серпнем 1780 року, цей населений пункт зазначений ще як Луганського пікінерного полку військова слобода Матвіївка. А у документах Павлівського духовного Правління, датованих 30 червня 1781 року, вже згадуються священики “из слободы Луганской”. Тобто можна стверджувати, що розміщення штаб–квартири та перейменування сталося або наприкінці 1780, або у першій половині 1781 року.

Як і всі офіцери полку, командир отримав у цих краях земельну власність. Про її існування свідчить все та ж карта проїзду губернатора Черткова. У описі до неї значиться “деревня Михайловка полковника Голенищева-Кутузова”. Дворів – 10, “в них душ: мужеска – 22, женска – 18”.

На плані міста Павлограда, який теж знаходиться у фонді ПІКМ, і який можна датувати 1797‑1801 роками, на місці сучасного парку імені 1 Травня зображений “Виноградний сад генерал-поручика М.И. Голенищева-Кутузова. Цікаво, що існує навіть сорт середньоспілого столового винограду з назвою “Кутузовський”. Зрозуміло, що й цю землю Кутузов отримав під час розквартирування у Матвіївці пікінерів. На цій же карті, поруч з садом, зображено “постоялый двор генерал-лейтенанта М.И. Голенищева-Кутузова”, який стояв на шляху з Бахмуту на Катеринослав (сучасна вулиця Дніпровська).

Ну, а те, що командир військової частини хоч інколи зобов’язаний бувати у своєму штабі, не повинно викликати сумнівів. Поруч з чоловіком могла знаходитися і Катерина Іллінічна з родиною. Бо, як свідчать документи, “среди обладателей мельниц, можно назвать генерал-поручицу Голенищеву-Кутузову, имевшую на реке Волчьей в городе Павлограде две мучные мельницы с шестью поставами”.

М.І. Кутузов був на доброму рахунку у армійського керівництва.. Його особисто знали Катерина II та Г.О. Потьомкін. Головним чином через його надзвичайно важке поранення, після якого він лише дивом вижив. У 1774 році під Алуштою його було поранено у скроню та праве око. Відправлений “...по высочайшему ее императорского величества соизволению для излечения ран к теплым водам на год…”, лікувався за кордоном.

28 червня 1782 року вийшов наказ Катерини II про присвоєння Кутузову наступного чину – бригадира. Те, що нове звання він отримав не лише за свою відомість у “високих сферах”, засвідчує рапорт генерал-поручика О.В. де Бальмена Г.О. Потьомкіну, який окрім всього був і головнокомандувачем усіх легких та іррегулярних військ. Рапорт називався “О смотре Луганского, Полтавского и Екатеринославского пикинерных полков” і у ньому, зокрема, було сказано: “...Луганский и Полтавский полки, стараннями и попеченим господ полкових и ротних командиров, во всех частях как внутренно, так и натужно, равно и в военной экзерциции доведены до такого состояния, которого только желать можно от конных полков...”

Свою добру “екзерцицію” Луганські пікінери засвідчили під час сутичок з кримськими татарами, які за турецької підтримки, підняли повстання у Криму. У формулярному списку М.І. Кутузова від “1791 г. Января 12” у графі “Во время службы своей в походах и в делах против неприятеля где и когда был”, зокрема, записано: “1783‑го майя с 20‑го октября по 29‑е число внутри Крыма”.

Там же, у Криму, Кутузов прийняв під своє командування Полтавський пікінерний полк. Про це свідчить розписка про прийняття цієї частини від колишнього командира бригадира О.Я. Леванідова, датована 20 липня 1783 року. Справа у тому, що, згідно з Височайшим наказом від 28 червня 1783 року, усі пікінерні та поселені гусарські полки перетворювалися на регулярні легкокінні. З Луганського та Полтавського пікінерних було сформовано Маріупольський легкокінний полк, командиром якого й став бригадир М.І. Кутузов.

Після закінчення бойових дій полк повернувся до місця постійної дислокації у колишню слободу Луганську, що вже була перейменована на Павлоград, повітове місто новоствореного Катеринославського намісництва. Про це свідчить лист Кутузова начальнику канцелярії Потьомкіна В.С. Попову, з проханням про відпустку, датований “1784 г. Сентября 1”. На листі вказано місце написання – Павлоград. Це документальне підтвердження того, що М.І. Кутузов знаходився у нашому місті.

24 листопада 1784 року вийшов наказ Катерини II про присвоєння бригадиру М.І. Голєніщеву-Кутузову звання генерал-майора. А 23 травня 1785 року генерал-майор Кутузов був призначений командиром Бузького єгерського корпусу. Військова бюрократична машина працює повільно і лише 4 серпня 1785 року він здав командування Маріупольським легкокінним полком. Про це свідчить розписка полковника Й.М. де Рібаса “в принятии от М.И. Кутузова Мариупольского легкоконного полка”. Для нас найцікавішим те,що в ній є місце написання: “Лагерь при городе Павлограде”. Це друге документальне свідчення про перебування в нашому місті майбутнього фельдмаршала.

До речі, ця розписка відкриває нам ім’я ще однієї видатної у вітчизняній історії людини, яка, як виявляється, теж мала певне відношення до історії нашого міста.

Таким чином, ми можемо констатувати, що один з найвидатніших вітчизняних полководців – М.І. Кутузов – впродовж кількох років мешкав у Матвіївці – Луганській – Павлограді, на згадку про що залишився започаткований ним сад, який у 1987 році було занесено до каталогу історичних парків України.